Щире горе

В одній сім’ї померла тітка,
Пішла старенька в інший світ.
Зібрались рідні й їхні дітки,
Зібрався ввесь великий рід.

Біля труни в скорботі сіли
І, обливаючись слізьми,
Над нею тужно голосили:
«Ой лихо нам, нещасні ми.

Були на тебе всі надії,
Була ти мрії джерелом.
Тепер же вітер все розвіяв.
Змело, неначе помелом.

Ой горе, горе нам велике.
Не заспокоїться душа.
Ти нас зарізала навіки
Своєю смертю без ножа.

За що нас тяжко покарала?
Благали ж ми тебе давно,
Щоб перед смертю ти сказала,
Як поділить твоє майно».