Поплатився

Жив на світі журналіст,
Чи, вірніш, — писака.
Уолл-стрітові служив,
Мов цепний собака.

Дві чорнильниці тримав
На столі й не плутав,
У якій із них був мед,
У якій — отрута.

Аж запінювавсь — брехав
На Союз Радянський,
На всі боки вихваляв
Край американський.

І свобода, і прогрес —
Все там процвітає,
Тільки птичого й нема
Молока в тім краї.

Та, мовляв, це не біда,
Бо, скажіть, відколи
Стало птиче молоко
Краще кока-коли?

Пропагуючи війну,
Вив од злості звіром,
Що загрожує Москва
Вашінгтону... миром.

Вік проживши лютим псом,
Стрів і смерть він люту —
Наштрикнувся на перо,
Вмочене в отруту.

Корчивсь вечір, корчивсь ніч,
Врешті-решт, від сказу
Дуба дав і опинивсь
На тім світі зразу.

Ключник божий тут як тут,
Стрів його й питає:
— Любий містер, вам куди —
В пекло чи до раю?

— Роздивитися б хотів
Перш, ніж обйрати... —
І повів його Петро
Пекло оглядати.

Брязнув низкою ключів,
Розчинив ворота.
Подивився журналіст —
Та й роззявив рота.

Бо розкинувсь перед ним,
Скільки зору видно,
Пишний сад, перед яким
Все, що бачив, блідне.

Сад зелений, сад рясний,
Золоті галузки.
Між дерев столи стоять,
На столах — закуски.

За столами все сидять
Грішники великі,
Всі пузаті, всі гладкі,
Всі червонопикі.

На колінах в них сидять
Голі одаліски,
Разом з ними залюбки
Попивають віскі...

«Ну, — міркує журналіст
В настрої чудеснім, —
Якщо в пеклі так, то як
У раю небеснім?»

А тимчасом вже Петро
Знов ключами брязка:
— А тепер дивіться рай,
Містере, будь ласка.

Подивився журналіст —
Перед ним пустеля,
А в пустелі височить
Кремениста скеля.

І довбають скелю ту
Вже не люди — тіні,
Всі погорблені, худі,
Від натуги сині.

А щоб кинути не міг
З них ніхто роботу,
Підганяють їх чорти
Канчуками з дроту.

Подивився — та й тікать
Журналіст із раю.
— Я собі, — кричить Петру, —
Пекло обираю!

— В пекло хочеш? Що ж, валяй,
Ось воно, навпроти! —
Підштовхнув його Петро,
Зачинив ворота.

І як тільки загримів
Засув за плечима,
Закружляло в мить одну
Все перед очима.

Сад, столи, закуски — все
Враз покрилось млою,
І натомість вже киплять
Казани з смолою.

І уже не віскі тут
Попивають янкі,
А чорти гарячу ллють
Їм смолу в горлянки.

Руку вже один із них
Простяга й до нього.
Повороту журналіст
Не чекав такого.

— Це ж обман! — давай гатить
В браму він щодуху,
А Петро йому на те,
Сміючись: — Послухай!

Це ж із ваших-бо газет
Пропаганди трюки,
На які ти був і сам
Майстром на всі руки.

Ти облудливу крутив
Все життя шарманку,
А тепер і сам попавсь
На її приманку...