Бджолина скарга

Хоча і вислуживсь Ведмідь у зави,
Але як зав
Себе не показав,
Бо більш, ніж про службові справи,
Про власні інтереси дбав.
Завжди і скрізь, де мав лиш змогу,
Він лапу запускать любив:
Медок із пасік, рибу із ставів
Тяг без кінця в свою берлогу.
Примітили усе те бджоли
Та й загули, обурені украй:
— Стривай, негіднику, стривай!
Сховать кінці у воду не дозволим.
Ми викриєм тебе! — сказали
І Леву скаргу написали.
Та Лев, як керівний товариш,
Ніяких скарг ніколи не читав.
Лис, помічник, йому доповідав,
А він високі вказівки давав лиш.
Пішов і тут він манівцем,
І в скаргу ткнувши олівцем,
Спитав:
— З якого гаю?
— Та з того, де Ведмідь, — промовив Лис.
— То хай Ведмідь і розглядає.
Йому я довіряю. —
І розчерком пера навскіс
Лев вивів резолюцію сердиту:
«Розглянути і заходів суворих вжити».
В гаю ж такий підняв бурмило рев —
Аж лист посипався з дерев.
— Ну, я ж вам покажу! Тут заходи вживу я!
Не випадково ж Лев,
Сам Лев мені їх вжити пропонує!..

Коли права б я прокурорські мав,
То виніс би ухвалу справедливу:
Ведмедя б я під суд віддав,
А Левові намилив гриву.